ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
про створення та діяльність Профспілки працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості України

У 2006 році Профспілка працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості України відзначає 40-річчя створення Української республіканської організації, правонаступницею якої вона є.

Шлях становлення й розвитку галузевої профспілки був позначений боротьбою за інтереси трудящих, пошуком своєї ролі й місця в суспільстві протягом тривалого часу.

Перші профспілкові осередки були створені понад сто років тому, на початку розвитку промисловості на Україні і виникненням робітничого класу. Столітні ювілеї відсвяткували колективи таких підприємств, як Костянтинівський хімзавод (Донецька обл.), Дрогобицький нафтопереробний завод (Львівська обл.), ВАТ “Ексімнафтопродукт” (Одеська обл..), ВАТ “Київмедпрепарат”, 90-річчя відзначив Гостомельський склозавод (Київська обл.), 80-річчя – ВАТ “Фармак” (м. Київ), ХФП “Біостимулятор”(Одеська обл.), 70-річчя – ВАТ “Київгума”, Горлівський “Концерн “Стирол” (Донецька обл.), “Лубнифарм” (Полтавська обл.), Красноперекопське ВАТ “Бром” (АР Крим), понад піввіку нараховує переважна більшість підприємств галузі.

Масове виникнення профспілок відбулося після потрясіння революції 1905 року, тоді ж профрух відразу зіткнувся з амбіціями політичних партій, які намагалися використати його в боротьбі за політичну владу, а економічні вимоги вважали другорядними.

Якщо на першій стадії виникнення профспілки мали характер суто професійний: гумовиків, склодувів, фармацевтів тощо, і створювалися за цеховим принципом побудови, тобто первинних організацій не існувало, то за часів радянської влади профспілки об’єднувалися за галузевим принципом і пройшли декілька стадій реформування.

В 1931 році за рішенням У пленуму ВЦРПС створено профспілку робітників основної хімічної промисловості, яка об’єднала виробництва кислотних лугів, коксохімічних продуктів, мінеральних солей, штучних добрив, аніліно - фарбових речовин, штучного шовку, синтетичних хіміко – фармацевтичних, лакофарбових виробів і пластмас. Тоді ж було створено профспілку робітників гумовокаучукової промисловості.

В 1934 році профспілку робітників основної хімічної промисловості роздрібнено на чотири профспілки: робітників коксохімічної промисловості, робітників азотної промисловості і спецхімії, робітників промисловості мінеральних добрив і содових продуктів та робітників фарбової і фармацевтичної промисловості.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни в період розбудови промислових підприємств виникла необхідність в об’єднанні споріднених профспілок. Постановою Президії ВЦРПС від 10.11.46 р. створено єдину профспілку робітників хімічної промисловості шляхом об’єднання профспілок робітників азотної промисловості і спецхімії, робітників хімічної промисловості і робітників промисловості органічної хімії. В 1948 р. до неї приєднана профспілка робітників гумовокаучукової промисловості, а в 1957 р. приєднана профспілка робітників нафтової промисловості.

В повоєнні роки, коли з неймовірними труднощами країна відбудовувала зруйноване народне господарство, в числі найбільш необхідних матеріалів і сировини виявилися нафтопродукти та гумовотехнічні вироби. І хоча в Україні діяли Херсонський, Одеський і Дрогобицький нафтопереробні заводи, вони не могли задовольнити зростаючі потреби в пальному і мастилах. Також гостра потреба багатьох галузей машинобудування в гумовотехнічних виробах висувала на перший план завдання по розширенню діючих і будівництві нових підприємств гумотехніки.

На початку п’ятдесятих років урядом приймається рішення про будівництво Кременчуцького і Лисичанського нафтопереробних заводів, Дніпропетровського і Білоцерківського комбінатів із виготовлення шин, Лисичанського заводу гумовотехнічних виробів, намічено реконструкцію діючих нафтохімічних заводів.

Швидкого розвитку набула хімічна промисловість. Розпочалося будівництво Калуського хіміко-металургійного комбінату (згодом - ВО “Хлорвініл”, ВАТ “Оріана”), Івано-Франківського заводу тонкого органічного синтезу (“Барва”), Сєвєродонецького хімкомбінату (об’єднання “Азот”), Сумського суперфосфатного заводу (“Хімпром”). Вводилися в дію нові виробництва на Дніпродзержинському (“Азот”) хімкомбінатах, Київському і Черкаському комбінатах хімволокна, на яких працювали тисячі робітників і службовців.

Для здійснення керівництва і координації дій профспілкових організацій підприємств виникла необхідність у створенні республіканського профоргану.

Український республіканський комітет профспілки робітників нафтової і хімічної промисловості створений за рішеннями Президії ВЦРПС від 25 березня 1966 р. та Президії Укрпрофради від 30 травня 1966 р.

Перша Українська республіканська конференція профспілки робітників нафтової і хімічної промисловості відбулася 22 липня 1966 року
у м. Києві в приміщенні малого залу Жовтневого палацу культури (Міжнародний центр культури та мистецтв ФПУ). На конференцію було обрано 200 делегатів від більшості областей України.

Головою Українського республіканського комітету було обрано Івана Івановича Гладкого, секретарем – Любов Василівну Барвінок. До складу РК профспілки обрано 57 членів, 17 кандидатів у члени РК і 7 членів ревізійної комісії.

На період створення республіканська профорганізація об’єднувала 749 первинних організацій підприємств і 8 профорганізацій ПТУ із загальною чисельністю членів профспілки 336 тисяч. У семи областях України: Ворошиловградській (Луганській), Дніпропетровській, Донецькій, Івано- Франківській, Київській, Львівській і Сумській діяли обласні організації профспілки з виборними органами – обласними комітетами.

У зв’язку із зростанням кількості підприємств галузі і збільшенням числа членів профспілки додатково було створено обласні комітети профспілки: в 1967 р. – Полтавський, Харківський, Черкаський і Чернігівський; в 1969 р. – Кримський і Одеський; в 1974 р. – Запорізький.

Республіканський комітет профспілки проводив свою роботу за такими основними напрямами:

Цей період в історії профспілки характерний розгортанням соціалістичного змагання за виконання і перевиконання колективами підприємств державних планів, за покращення охорони праці і техніки безпеки, житло – побутових умов, культурно – масової роботи, а також до ювілейних дат. Проводилося також огляди – конкурси “Кращий за професією”, “Кращий раціоналізатор”, передові працівники заносилися до “Книги Пошани” та “Дошки Пошани”. Кращі колективи брали участь у Всесоюзному соціалістичному змаганні, переможці якого щорічно нагороджувалися перехідними Червоними прапорами ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС та ЦК ВЛКСМ.

Як би з позиції сьогодення не оцінювалось соціалістичне змагання, в ті роки воно було потужним фактором виконання п’ятирічних планів економічного та соціального розвитку трудових колективів. Про це свідчить практика більшості підприємств галузі, на яких в змаганні на договірній основі брали участь усі структурні підрозділи: бригади, дільниці, цехи, служби, відділи. Проводився захист соціалістичних зобов’язань, які підкріплювалися організаційно–технічними заходами, визначалися конкретні показники та термін виконання.

На підприємствах поширювався кращий досвід роботи, знаходили своїх послідовників почини передовиків виробництва. Широку підтримку одержав почин “Економіку на кожне робоче місце” старшого апаратника Сєвєродонецького хімкомбінату Григорія Івановича Захарченка, який в подальшому був обраний головою Луганського обласного комітету профспілки і майже 30 років відпрацював на цій посаді. Схвалено і поширено досвід роботи колективу Вінницького хімкомбінату по випуску високоякісної продукції.

У липні 1966 року запрацював Кременчуцький нафтопереробний завод. Успішно виконав свої зобов’язання колектив цеху №1 цього підприємства, який вивів установку АВТ (атмосферно – вакуумної трубчатки) на проектну потужність і випуск нафтопродуктів перевищив проектний на 8,3 відсотки. За підсумками 1967 року з нагоди 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції за досягнуті успіхи в соцзмаганні колективу заводу вручений Червоний Прапор ЦК КПУ, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УСРС і Укрпрофради.

В 1965-1967 рр. став до ладу найбільший в Україні Лисичанський завод гумовотехнічних виробів, запрацювали виробництва клинових ременів, конвеєрних стрічок, формових і не формових гумових виробів. Колективи виробництв працювали з великим ентузіазмом, освоюючи технологічний процес виробництва, працівники опановували нову техніку, удосконалювали технологічні прийоми. Самовіддана праця Лисичанських гумовиків була високо оцінена урядом – заводу присвоїли звання 50-річчя СРСР, 59 трудівників відзначені державними нагородами.

Колектив Бердянського дослідного нафтомаслозаводу (ВАТ “АЗМОЛ”) провів реконструкцію цеху синтетичних жирних кислот з метою заміни натуральних жирів рослинного і тваринного походження на синтетичні продукти при виробництві мастильних матеріалів. В СРСР будувався Волзький автомобільний завод. Вирішити завдання із забезпеченням нового автомобіля якісно новими мастильними матеріалами належало Бердянським нафтопереробникам.

Для колективу заводу стало за честь працювати вимогливо, постійно підвищуючи планку досягнень. Їхня праця була належним чином оцінена - до 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції завод був нагороджений пам’ятним Червоним Прапором ЦК КПУ, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради, до 100-річчя від дня народження В.І.Леніна – Почесною Ювілейною грамотою ЦК КПРС. В 1971 році за великі трудові досягнення колектив був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору.

Інтенсивно розвивалося виробництво хімічних волокон, без яких неможливий був би розвиток таких галузей промисловості, як автомобільна, авіаційна і легка. На Київському об’єднанні “Хімволокно” – найбільшому підприємстві країни з багатотисячним колективом трудящих, освоїли виробництво і успішно виготовляли віскозні і капронові нитки, комбіновані об’ємно-петельні нитки, текстуровані капронові нитки “Еластик”, целюлозну плівку, капронове волокно, всього понад 40 найменувань. За високі досягнення підприємству присвоєно звання – імені 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, 7957 працівників удостоєні державних нагород, а перемотчик віскозної нитки Голуб Ніна Василівна – найвищої нагороди – звання Героя Соціалістичної праці.

У зв’язку з переходом підприємств на нову систему планування і економічного стимулювання, розширення прав і господарської самостійності підприємств виникла необхідність залучення трудящих до управління виробництвом через постійно діючі виробничі наради і колективні договори. Прийнята в березні 1966 р. постанова Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС визначила нові напрями змісту колдоговорів, які передбачали конкретні заходи для кращого використання виробничих фондів, впровадження наукової організації праці, підвищення культури виробництва, його рентабельності.

На перших пленумах, засіданнях президії РК профспілки, крім підсумків змагання, розглядалися питання:

З метою покращення умов праці робітників і службовців, розширення можливостей для подальшого підвищення їх кваліфікації і культурного рівня, а також для більш раціональної організації виробництва, в березні 1967 року урядом спільно з ВЦРПС була прийнята постанова “Про перехід робітників і службовців підприємств, установ і організацій на п’ятиденну робочу неділю з двома вихідними днями”. На профспілки покладався контроль за виконанням цієї постанови.

Значну увагу профспілка приділяла житловим проблемам трудящих. Другий Пленум УРК профспілки, який відбувся 22 травня 1970 р., розглянув питання про роботу господарських керівників і комітетів профспілки щодо поліпшення житлово – побутових умов трудящих. Зазначалося, що лише за 1969 рік для працівників галузі було побудовано майже 150 тис. кв. метрів житла, введено в експлуатацію нові, добре обладнані гуртожитки на 1700 місць.

Велика робота проводилася по розвитку оздоровчої сфери. Так, на початок сімдесятих на підприємствах галузі функціонувало 82 бази відпочинку, на яких одночасно оздоровлювалося понад 9 тис. чол., 34 піонерських табори, 18 санаторіїв – профілакторіїв.

Профспілка приділяла постійну увагу організації гарячого харчування на підприємствах і окремих виробничих дільницях, а також здешевленню вартості харчування в їдальнях і видачі безкоштовних гарячих сніданків і вечері для працюючих в нічних змінах. Позитивний досвід цієї роботи мав місце на Кременчуцькому НПЗ, Чернівецькому заводі гумового взуття (АТ “Розма”).

Друга і третя республіканські конференції відбулися в м. Києві відповідно 20 травня 1967 р. і 22 січня 1970 р.

У 1971 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила “Положення про права ФЗМК”. Цей документ не лише розширив повноваження профкомів, але й підвищив вимоги щодо стилю, форм і методів роботи профкомів і активу.

У зв’язку з обранням І.І. Гладкого секретарем Укрпрофради, головою Українського республіканського комітету профспілки у грудні 1971 р. був обраний Михайло Антонович Запольський.

У11 (ХХ11) з’їзд профспілки, який відбувся 20 січня 1972 року у Москві, прийняв рішення про зміну назви профспілки - Професійна спілка робітників нафтової, хімічної і газової промисловості”.

Було внесено деякі зміни до Статуту профспілки. Так, республіканські комітети профспілки мали обиратися на конференції профспілки, яка скликалася один раз на п’ять років, крайові, обласні, міські і районні комітети профспілки – один раз на два – три роки.

Крім того, фабричним, заводським комітетам багаточисельних первинних профорганізацій, а в деяких випадках з урахуванням виробничих особливостей і територіальної розгалуженості, з дозволу ВЦРПС надавалися права райкому профспілки. Більше 20 профкомів підприємств галузі одержали такі права.

Виконуючи рішення уряду від 20 червня 1972 р. “Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та подальшого розвитку загальноосвітньої школи” на кожному підприємстві розроблялися перспективні плани, передбачалося охопити навчанням всіх молодих робітників, які не мали середньої освіти. З цією метою при профкомах створювалися і працювали комісії із сприяння школі, навчально-методичні ради, проводилися “Дні шкіл” тощо.

В 1975 році за рішенням Секретаріату ВЦРПС і Президії Укрпрофради було розукрупнено Київську обласну організацію профспілки і створено Київський міський комітет профспілки. Головою міському обрали Любов Василівну Барвінок, яка працювала до того секретарем УРК профспілки. На пленумі УРК секретарем республіканського комітету профспілки обрали Людмилу Михайлівну Аніщук.

В 1977 році, відповідно до рішення VIII з’їзду профспілки, виходячи з діючої структури управління промисловістю, відбулося розділення профспілки. Було створено Профспілку робітників нафтової і газової промисловості і Профспілку робітників хімічної і нафтохімічної промисловості.

1 (III) пленум республіканського комітету профспілки, скликаний 12 серпня 1977 р., прийняв рішення про назву органу: Український республіканський комітет профспілки робітників хімічної і нафтохімічної промисловості.

Станом на 1 січня 1978 р. УРК профспілки об’єднував 14 обласних, Київський міський комітети, 650 первинних профорганізацій і учпрофкомів із загальною чисельністю 409 тисяч членів профспілки, 2477 цехових комітетів і 12948 профгруп.

Друга половина 70-х років характеризувалася підвищеними вимогами до якості продукції. На підприємствах галузі проводилася цілеспрямована робота по підготовці виробництва до Державної атестації виробів на Знак якості. ЦІ вимоги враховувалися при організації соцзмагання. Боротьба за підвищення якості продукції підштовхувала підприємства до технічного переозброєння. Профспілка взяла під свій контроль виконання планів впровадження нової техніки, випуск продукції, що атестується на Знак якості. Ці питання були постійно в полі зору засідань президії, пленуму УРК профспілки.

За 1975-1980 рр. підприємства хімії і нафтохімії освоїли випуск 750 нових видів продукції, більше 800 виробів випускалися з державним Знаком якості. Питома вага продукції вищої категорії якості становила в хімічній промисловості 28,7 %, в нафтохімічній і нафтопереробній – 32,5 % від загального обсягу. А такі підприємства, як Дніпропетровський шинний завод (ВАТ “Дніпрошина”) 60 % продукції випускав із Знаком якості, Надвірнянський НПЗ – 50 % становила питома вага продукції вищої категорії якості.

II Українська республіканська конференція профспілки відбулася 8 грудня 1981 р. Головою республіканського комітету профспілки обрали Миколу Петровича Павлова, який до того працював головним технічним інспектором праці, секретарем–завідуючим відділом УРК профспілки. Секретарями обрано Л.М.Аніщук і А.П. Ковалевського. М.А. Запольський був обраний секретарем Укрпрофради.

Вісімдесяті роки ХХ століття знаменні швидким розвитком хімічної промисловості. В 1976-1980 рр. введено в дію великі потужності із виробництва мінеральних добрив на Горлівському ВО “Стирол”, Дніпродзержинському, Рівненському і Черкаському ВО “Азот”, Одеському припортовому заводі, поліетилену на Сєвєродонецькому ВО “Азот”, формових і не формових гумовотехнічних виробів на Білоцерківському ВО шин і гумовоазбестових виробів, високооктанових бензинів на Лисичанському нафтопереробному заводі, хімічних волокон на Житомирському заводі хімволокна і Чернігівському ВО “Хімволокно”, соди кальцинованої на Лисичанському содовому заводі та інші.

Разом із будівництвом підприємств розвивалася інфраструктура. За цей період побудовано 8 поліклінік на 4900 відвідувань, 7 стаціонарних відділень на 1550 ліжок і 14 медпунктів, уведено в дію 10 нових санаторіїв – профілакторіїв на 1500 місць, що дало можливість підвищити середню забезпеченість трудящих з 4,6 до 6,7 місць на 1000 працюючих. Кількість баз відпочинку збільшилась до 60, піонерських таборів – до 38.

Інтенсивно велось будівництво житла, що дозволило покращити житлові умови для 40 тисяч сімей, відселити з бараків понад 750 сімей у благоустроєні житлові будинки.

В 1982 році Указом Президії Верховної Ради СРСР внесено зміни до “Положення про права ФЗМК”, згідно яким фабрично-заводські місцеві комітети вирішено назвати профспілковими комітетами. Змінено також порядок сплати профспілкових членських внесків. Відповідно до постанови Пленуму ВЦРПС з 1982 року впроваджується безготівкова система сплати профспілкових внесків на підставі особистої заяви члена профспілки.

У 1986 році, у зв’язку із створенням Міністерства медичної і мікробіологічної промисловості СРСР, за рішенням ВЦРПС до складу профспілки увійшли первинні організації підприємств медичної промисловості, які раніше входили до профспілки охорони здоров’я.

28 червня 1986 р. відбувся Х1У пленум УРК профспілки, який звільнив М.П. Павлова з посади голови УРК профспілки у зв’язку з переходом на господарську роботу. Головою УРК профспілки обрали Василя Сильвестровича Мойсюка.

Третя Українська республіканська конференція профспілки проходила 15 листопада 1986 р. у період проголошення перебудови в СРСР, що дала початок демократизації як суспільства, так і профспілок.

У грудні 1988 року рішенням ІІІ Пленуму ВЦРПС від 06.08.88 р. “Про удосконалення структури профспілок СРСР і скорочення штатів апарату профспілкових органів” з метою розширення самостійності і повноважень первинних профорганізацій, були ліквідовані обласні ради профспілки. Координацію діяльності первинних профорганізацій в областях здійснювали організаційно-інспекторські групи у складі: профорганізатора, технічних інспекторів праці та довіреного лікаря. Проте, таке рішення виявилося не ефективним і вже через рік в областях були створені галузеві ради голів профкомів з правами обласного комітету.

Розпад Радянського Союзу, проголошення України незалежною державою, демократизація суспільства відкрили дорогу для самостійної діяльності профспілкових організацій, підвищення їх ролі серед трудящих.

Важливою віхою на шляху реформування профспілкового руху став Перший з’їзд профспілки, який відбувся 9 серпня 1990 року. Уперше в Україні з’їзд затвердив Статут і Платформу галузевої профспілки. Прийнято рішення про зміну назви профспілки – Профспілка працівників хімічних галузей промисловості України. Виборний орган всеукраїнської профспілки перейменували на Центральний комітет профспілки (ЦК). Головою ЦК профспілки на альтернативній основі обрано В.С. Мойсюка, його заступником М.В. Мицька, секретарем – В.І. Житника.

Становлення всеукраїнської профспілки проходило в умовах зміни соціально-політичної ситуації в державі, переходу до ринкової економіки та супроводжувалося різким погіршенням життя трудящих.

Профспілка не могла бути спостерігачем та миритися з таким становищем. Старі форми і методи роботи вичерпали себе. Постала потреба змінити концепцію профспілкової роботи, визначити нову стратегію і тактику дій.

У матеріалах з’їзду зазначалося, що головним завданням профспілки в умовах реформування економіки України є соціальний захист людей праці.

Починаючи з 1991 року, вперше за час існування галузевої профспілки в Україні, на рівні Центрального галузевого органу і відповідних державних органів – Міністерством промисловості України, Держкоммедбіопромом, Держнафтогазпромом України щорічно укладалися галузеві угоди, що передбачали урегулювання стосунків між працівниками та власниками з питань трудових та соціально – економічних гарантій.

Основні зусилля профспілкових органів були спрямовані на вирішення таких проблем:

Відбулися зміни в профспілкових об’єднаннях, до яких входила профспілка. Була ліквідована Укрпрофрада, її правонаступником стала Федерація незалежних профспілок України (згодом ФПУ). 6 жовтня 1990 року на Установчому з’їзді у м. Києві прийнята Декларація про створення ФНПУ, яку підписали представники 25 всеукраїнських галузевих профспілок, в тому числі і нашої профспілки, а також 24 обласних і Київського міського профоб’єднань. У Москві ліквідовано Центральний комітет профспілки робітників хімічної і нафтохімічної промисловості і створено Міжнародне об’єднання профспілок працівників хімічної і споріднених галузей промисловості, членом якого стала наша профспілка. ВЦРСП реорганізовано у ЗКП – Загальну конфедерацію профспілок.

Економічна криза, яка на початку дев’яностих років минулого сторіччя охопила більшість підприємств галузі, змусила їх перебудовуватися, шукати альтернативні шляхи постачання та збуту продукції. Швидко зумів переорієнтуватися на роботу в умовах нових ринкових відносин колектив ВАТ “Фармак” – правонаступник Київського хіміко-фармацевтичного заводу ім. М. Ломоносова, який у 1991 році, першим у галузі, створив акціонерне товариство. Ставши першопрохідником у втіленні нових форм господарювання, колектив підприємства збагнув, що без розвитку й оновлення виробництва конкуренції не витримати. Тож серйозно зайнялися маркетингом, підвищенням кваліфікації кадрів, впровадженням новітнього обладнання й нових технологій. Якщо на початку 1992 року завод випускав 5 найменувань готових лікарських засобів, то через десять років асортимент продукції складав 100 найменувань і щорічно збільшувався. За вагомі досягнення у розвитку фармацевтичної промисловості, забезпечення населення України високоефективними ліками та з нагоди 75-річчя з дня заснування колектив ВАТ “Фармак” нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2000 р.). За підсумками Європейського конкурсу з якості 2001 року ВАТ “Фармак” відзначено сертифікатом Європейського фонду управління якістю “Визнання досконалості”.

Показовим також є приклад Київського заводу медпрепаратів, колектив якого у 1992 році взяв підприємство в оренду з правом викупу, а за рік було створено акціонерне товариство відкритого типу “Київмедпрепарат”. Випуск продукції з часу приватизації підприємства збільшився у 1,8 рази, і не тільки в порівняльних цінах, а й у реальних показниках. Проведена значна робота щодо технічного переобладнання виробництва, впроваджено прогресивні технології автоматизації та механізації виробничих процесів. Налагоджено випуск нових антибіотиків, в тому числі третього покоління, виробництво перспективного засобу для кардіології – каптоприлу, антивірусних препаратів, аналога но-шпи дротаверину тощо. Препарати з маркою підприємства високої якості та широко відомі як у лікувальних закладах України, так і далеко за її межами.

На підприємстві міцна профспілкова організація, яка успішно вирішує проблеми сьогодення і дотримується традицій колективу. Профспілковий комітет зберігає, як реліквію, перший колективний договір, укладений з адміністрацією підприємства ще у 1931 році, та спирається на колектив у якому нараховується до 40 трудових династій, загальний стаж яких налічує сотні років.

Успішно подолав труднощі перших років незалежності України колектив Кременчуцького нафтопереробного заводу – флагману нафтопереробної галузі, якому в липні 2006 року виповнилося 40 років. Продукція заводу: побутовий газ, високооктановий бензин, гас, дизельне паливо, бітум, мазут добре зарекомендували себе як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. У 1995 році на базі заводу створено акціонерне товариство “Укртатнафта”, на долю якого припадало понад 40 відсотків від загальної кількості переробленої нафти в країні. Сьогодні підприємство стабільно працює, має потужну соціальну сферу – лікувально-оздоровчий комплекс, спорткомплекс, Палац культури, великі можливості для оздоровлення працівників підприємства та їх сімей.

Слід віддати належну шану також керівникам, трудовим колективам і профкомам таких підприємств, як Одеський припортовий завод, ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття”, “Концерн “Стирол”, “ЧеркасиАзот”, “ДніпроАзот”, “Дніпрошина”, “Дніпропетровський лакофарбовий завод”, “АЗМОЛ”, “Сумихімпром”, “Ексімнафтопродукт”, “Кременчуцький завод технічного вуглецю”, ЗАТ “Сєвєродонецьке об’єднання “Азот”, “Кримський содовий завод” і “Титан”, “Гостомельський склозавод, ВАТ “Галичфарм”, “Лубнифарм”, Фармкомпанія “Здоров’я”,” та багатьом іншим.

На цих підприємствах в першу чергу вирішувалися питання ефективності роботи, якості і конкурентоспроможності продукції, збереження і завоювання нових ринків збуту, від чого вирішальною мірою залежить і рівень оплати праці, і збереження та створення робочих місць, і можливість забезпечити нормальні умови праці та її охорону, розв’язання всього комплексу питань соціального захисту працюючих.

У 1994 році вступив у дію Закон України “Про охорону праці”, створено державну інспекцію, на яку покладено функції нагляду за охороною праці в державі та ліквідовано інститут технічних інспекторів праці при профспілках. У зв’язку з цим виникла необхідність переглянути повноваження профспілок: перевага надавалася профілактичній роботі, направленій на недопущення нещасних випадків на виробництві та допомозі профкомам у вирішенні питань охорони праці.

14 грудня 1995 року відбувся Другий з’їзд профспілки, який затвердив Статут профспілки і Основні напрями дій профспілки на період повноважень виборних органів (1996-2000 рр.). За наполяганням членів профспілки – працівників нафтохімічних і нафтопереробних підприємств змінилася назва профспілки: Профспілка працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості України. Вищий виборний орган профспілки перейменовано на Центральну Раду профспілки працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості України.

Період другої половини дев’яностих років виявився складним для профспілки, оскільки з ринковими реформами та їх наслідками довелося зіткнутись у реальному житті вперше. Незбалансованість економічних і соціальних законів, відсутність чіткого прогнозування наслідків рішень, що приймалися законодавчою і виконавчою владою в усіх сферах економічного і соціального життя, призвели до поглиблення кризи, зупинки ряду підприємств, спаду виробництва, скорочення чисельності працівників, затримок виплати заробітної плати та її заборгованості.

У зв’язку із цим в 1996-1999 рр. відбувалися масові акції протесту профспілок, які проводилися у формі демонстрацій, мітингів, пікетувань, страйків по всій Україні. Найбільш масові акції відбулися 21 лютого, 17 жовтня 1996 року, 18-19 лютого 1998 року, в яких взяло участь понад 5 тисяч працівників галузі. Вимоги профспілок частково були виконані.

Нові умови вимагали від профспілки зайняти чітку принципову позицію щодо ставлення до уряду, роботодавців і уточнення тактики діяльності.

У 1997 році Президія ЦР профспілки затвердила основні напрями дій профспілкових органів всіх рівнів, це:

Виконання цих та інших завдань Центральна Рада здійснювала перш за все через систему соціального партнерства, тобто через щорічне укладання галузевих угод з міністерствами і відомствами.

Розуміючи, що без стабільно працюючого виробництва неможливо поліпшити соціальний захист працівників, Центральна Рада профспілки підпорядкувала свою діяльність, наряду з іншими напрямами роботи, розв’язанню проблем виробничого характеру, захисту прав трудящих на працю.

Вирішення цих питань вбачалося у комплексному підході до перебудови галузей промисловості та виведення їх з кризи, намагаючись при цьому максимально використовувати можливості, надані законодавством. Центральна Рада профспілки неодноразово зверталася із листами, зверненнями до Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Фонду Державного майна з приводу кризового стану галузей промисловості, її керівники брали участь у нарадах і засіданнях колегій Мінпромполітики, Держнафтогазпрому, на яких розглядалися шляхи виходу із кризового стану галузей, відновлення вітчизняного виробництва.

Надавалася практична допомога профспілковим організаціям і колективам підприємств щодо повернення боргів за виконані роботи, виплати заробітної плати, захисту вітчизняного виробника тощо.

Завдяки активним діям профспілки були виділені бюджетні кошти Стебницькому ДГХП “Полімінерал”, Роздільському і Яворівському ДГХП “Сірка”, Державному науковому центру лікарських рослин та багатьом іншим.

На Другому і Четвертому Пленумі ЦР профспілки (в 1997 і 1999 рр.) розглядалось питання про економічну кризу в галузі та шляхи її подолання.

На Третьому Пленумі ЦР профспілки, який відбувся в 1998 році, розглянуто реалізацію конституційних прав працівників на працю, заробітну плату, здорові та безпечні умови праці на підприємствах.

На виконання вимог профспілок урядові структури вжили заходи, що сприяли стабілізації економічної ситуації в промисловості в цілому, а також в хімічних галузях. В 1999 році значно уповільнилися темпи падіння обсягів виробництва, а починаючи з 2000 року відмічається приріст виробництва у хімічній і нафтохімічній промисловості.

В період становлення в Україні державності профспілка проводила політику відкритості і взаємодіяла з іншими профспілками. Вона зберегла зв’язки з колегами із країн співдружності, в першу чергу із спорідненими профспілками Росії, Бєларусі, Молдови, з якими нас поєднує давня дружба і співпраця. З 1997 року профспілка стала повноправним членом Міжнародної Федерації профспілок хімічної і гірничодобувної промисловості, енергетики і різноробів – ICEM, яка об’єднує 430 профспілок із 115 країн світу.

У жовтні 1999 року прийнято Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”. Відповідно до Закону П’ятий пленум ЦР профспілки, який відбувся у січні 2000 року , прийняв зміни і доповнення до Статуту профспілки. Міністерство юстиції України зареєструвало Професійну спілку працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості України з наданням їй статусу всеукраїнської та видало свідоцтво про реєстрацію об’єднання громадян № 1343.

В Статуті закріплено мету профспілки – здійснення представництва та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки в органах державної влади, місцевого самоврядування та у відносинах з роботодавцями.

12 грудня 2000 року у Києві був скликаний Третій з’їзд профспілки. З’їзд заслухав звіт Центральної Ради профспілки з грудня 1995 року до грудня 2000 року, прийняв постанову з цього питання, затвердив Основні напрями дій профспілки на 2001-2005 рр. та зміни і доповнення до Статуту профспілки. Головою ЦР профспілки переобрано В.С. Мойсюка, його заступником - М.В. Мицька. Затверджено склад, делегованих профорганізаціями, членів ЦР профспілки, обрано ревізійну, мандатну і статутну комісії. З’їзд прийняв Звернення і Заяву до вищих гілок влади щодо вжиття заходів і створення сприятливих умов для розвитку хімічних галузей.

Зміни, які за роки незалежності відбулися в суспільно-економічному житті країни, зумовили необхідність реформування системи соціального страхування трудящих. Початок здійснення цих реформ поклало прийняття Верховною Радою України у 1998 році Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, якими передбачено створення п’яти самостійних видів соціального страхування: пенсійного, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та медичного. На сьогоднішній день створено і діють чотири державні фонди соціального страхування і підготовлено законопроект про медичне страхування.

Слід зазначити, що проекти всіх законодавчих актів у сфері соціального страхування опрацьовувалися профспілками, які вносили свої пропозиції. Профспілки наполягли на збереженні максимального розміру допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю на рівні 100 відсотків (урядовці пропонували 80 %), збільшення розмірів допомоги при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, здійснення оздоровчих заходів для трудящих та їх сімей тощо.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням” набрав чинності 28 лютого 2001 року. Управління Фондом здійснюється правлінням, яке сформовано на паритетній основі з представників держави, роботодавців і профспілок.

З метою соціального захисту профспілкових працівників, які займалися питаннями соціального страхування і посади яких підлягали скороченню в профспілкових органах, у зв’язку з реорганізацією Фонду соцстраху України, за наполяганням профспілок всім їм було забезпечено першочергове працевлаштування у виконавчих дирекціях відділень Фонду.

Профспілка добилася, щоб на підприємствах комісії соцстраху очолювали переважно голови профкомів, оскільки мають значний досвід цієї роботи.

Важливим завданням профспілки було і є збереження профспілкового членства. В грудні 2002 року Другий пленум ЦР профспілки розглянув питання щодо подальшого організаційного і фінансового зміцнення профспілки, прийняв положення про первинну профспілкову організацію, про профспілкового представника та про штатних профспілкових працівників виборних органів профспілки. Внесено також зміни і доповнення до Статуту профспілки у зв’язку із прийняттям Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.

В період масової реструктуризації підприємств галузі та поділу їх на декілька господарських товариств, постало питання про структурні зміни в первинних організаціях профспілки. За цих умов правильний вибір зробив профспілковий комітет відкритого акціонерного товариства “Росава” (Київська область), який створив об’єднану первинну профспілкову організацію, членами якої стали працівники ВАТ “Росава” і ЗАТ СП “Росава”. Завдяки такому кроку була збережена чисельна профспілкова організація та її фінансова міцність. В подальшому цей досвід широко використовувався іншими профорганізаціями галузі.

Центральна Рада профспілки постійну увагу приділяла переговорному процесу для укладення галузевих угод і колективних договорів, які є основними документами в регулюванні питань трудового і соціально-економічного характеру між найманими працівниками і роботодавцями.

В грудні 2001 року та вересні 2004 року питання про укладення галузевих угод, колективних договорів та їх виконання розглядалось на Пленумі ЦР профспілки, щорічно хід виконання угод і колдоговорів заслуховується на засіданнях Президії ЦР профспілки.

Центральна Рада профспілки неодноразово порушувала питання перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України щодо поліпшення управління промисловістю, створення умов для розвитку галузевої науки.

Указом Президента від 05.06.01 № 405 Державний комітет промислової політики України перетворено у Міністерство промислової політики України.

З ініціативи ЦР профспілки у жовтні 2001 року відбулася конференція працівників медичної та мікробіологічної промисловості, на якій створено Організацію роботодавців медичної та мікробіологічної промисловості України – одну із сторін укладення галузевої угоди.

Рішенням президії Центральної Ради профспілки від 06.06.01 № П-2 започатковано щорічний конкурс на звання “Краще підприємство хімічної, нафтохімічної, нафтопереробної, медичної промисловості”. Підсумки конкурсу з визначенням кращих підприємств галузей промисловості проводились відповідно до професійних свят.

Враховуючи, що вступ до Світової Організації Торгівлі неминучий, ЦР профспілки в 2004 році розглянула на засіданні президії питання про дії профспілкових органів з упередження негативних соціальних наслідків для підприємств галузі в ході прийняття Україною угод СОТ. Обласним радам профспілки разом з постановою президії направлено рекомендації Міжнародної наукової конференції “Дії соціальних партнерів щодо адаптації економіки України до членства в СОТ та упередження негативних соціальних наслідків”.

Відмічено, що успішно застосовуються міжнародні стандарти якості, охорони праці, екології на таких підприємствах, як ВАТ “Концерн “Стирол”, “Сумихімпром”, “Кременчуцький завод технічного вуглецю, “ДніпроАзот” і “ЧеркасиАзот”, “Київмедпрепарат”, “Фармак”, ЗАТ “Борщагівський хімфармзавод” та інших.

ВАТ “Концерн “Стирол” у числі перших отримав у 1995 році сертифікат на Систему якості за стандартом ІSО 9002, а через три роки – сертифікат на Систему екологічного менеджменту за ISО 14001, що значно підвищило конкурентноздатність підприємства на світовому ринку. На сьогоднішній день “Концерн “Стирол” визнаний лідер серед підприємств хімічної промисловості України, випускає азотні міндобрива, лікарські препарати, лізинпротеїнові кормові добавки, будівельні матеріали, полімери та вироби з них. Всього концерном виробляється понад 3 тисячі найменувань видів і марок хімічної продукції і 60 – фармацевтичних препаратів на суму, що перевищує 3 млрд. грн. на рік. Первинна організація профспілки підприємства є базовою у Донецькій обласній галузевій профорганізації.

Одержав визнання і високу оцінку своєї копіткої праці колектив ВАТ “Сумихімпром”. За підсумками 2004 року підприємство здобуло нагороду за перемогу у міжнародному рейтингу “Золоті торгові марки”. Цієї відзнаки хіміки удостоєні за випуск продукції найвищої якості, зокрема, олеуму і складних комплексних мінеральних добрив “Суперагро”.

Лідером профспілкової роботи завжди була первинна організація ВАТ АЗМОЛ”, Запорізька обл. Це підприємство також постійний учасник і переможець всеукраїнського конкурсу “100 кращих товарів України”, “Кращий роботодавець”, переможець конкурсів на кращу організацію роботи з культури виробництва та з охорони праці.

Центральна Рада профспілки підтримала розробку галузевих програм “Виробництво калійних добрив” і “Розвиток виробництва імунобіологічних препаратів”. У 2004 р. було розроблено Державну програму розвитку хімічної промисловості на 2005-2011 роки, яка передбачає реалізацію комплексу системних заходів щодо створення сучасного хімічного комплексу, здатного до інноваційного, конкурентоспроможного і екологічно безпечного розвитку в умовах інтеграції і глобалізації економіки України.

Центральна Рада профспілки доклала чимало зусиль для ліквідації боргів по заробітній платі. Це питання постійно розглядалося на спільних колегіях міністерств палива та енергетики, промислової політики, на створених при них постійних комісіях. Спільними зусиллями на кінець 2005 року вдалося скоротити борги більш ніж у три рази.

Незважаючи на відсутність законодавчої ініціативи, профспілки вносили до Верховної Ради України конкретні пропозиції до законів, що стосуються мінімальних гарантій в оплаті праці, соціальних виплат, охорони праці, зайнятості, колективних договорів та угод тощо.

Профспілковими організаціями обговорювалися проекти законів, які в подальшому розглядалися Верховною Радою України. Серед них зміни до таких діючих Законів України, як: “Про колективні договори і угоди”, “Про зайнятість населення”, Про порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)”, “Про охорону праці”.

Вносилися пропозиції та зауваження до таких нових законопроектів, як: “Про загально-обов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про промислову безпеку”, до нового Трудового кодексу України та інших.

Спільні дії усіх профспілок дозволили досягти певних домовленостей з роботодавцями щодо виключення із проекту кодексу про працю норм, які суттєво звужували права працівників та профспілок. У грудні 2005 року Комітет з питань соціальної політики та праці Верховної ради України схвалив проект Трудового кодексу з урахуванням внесених пропозицій, який буде розглянутий на сесії Верховної Ради нового скликання.

ЦР профспілки значну увагу приділяла правовому захисту мало захищених категорій працівників. Це інваліди, пенсіонери, одинокі матері, неповнолітні, чорнобильці тощо. Слід зазначити, що найбільш активну роботу з контролю за дотриманням законодавства стосовно слабо захищених категорій працівників проводили Донецька, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Київська, Луганська, Львівська обласні та Київська міська ради профспілки, первинні організації яких разом з роботодавцями передбачають в колдоговорах суттєві додаткові пільги, здійснюють певні виплати зазначеним категоріям працівників за рахунок коштів підприємств.

24 листопада 2005 року скликано Четвертий з’їзд профспілки, який прийняв Основні напрями дій Профспілки на 2006-2010 роки, Статут профспілки у новій редакції, Положення про Контрольно - ревізійну комісію, а також тексти звернень до Президента України, Верховної Ради і Кабінету Міністрів України з проблемних питань, вирішення яких потребує їх втручання.

З’їзд розглянув організаційні питання: затверджено склад Центральної Ради профспілки, обрано Контрольно-ревізійну, Статутну і Мандатну комісії. Головою Центральної Ради профспілки переобраний В.С. Мойсюк, заступником – М.В. Мицько.

ЦР профспілки проводила постійну роботу щодо удосконалення Статуту профспілки, відповідності його законодавчим актам з урахуванням змін у законодавстві. Неодноразово проводилися засідання Статутної комісії, яка узагальнювала пропозиції профспілкових організацій і пропонувала їх для розгляду на засіданні президії і пленуму.

Зміни і доповнення до Статуту профспілки вносились на Другому пленумі ЦР профспілки (10.12.02), Третьому пленумі (15.05.03) і П’ятому пленумі (24.02.05). З урахуванням змін і доповнень підготовлено нову редакцію Статуту профспілки, яка була внесена на Четвертий з’їзд профспілки для затвердження.

Статут профспілки у новій редакції зареєстровано у Міністерстві юстиції України 7 лютого 2006 року та надіслано всім первинним організаціям профспілки.

В Основних напрямах дій профспілки на 2006-2010 роки, прийнятими Четвертим з’їздом профспілки, поставлено завдання щодо посилення захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки, удосконалення організаційної та фінансової діяльності профспілки. Передбачено захист прав членів профспілки на працю, продуктивну зайнятість, заробітну плату, що забезпечує достатній рівень життя, на безпечні умови праці та правовий захист.

На 01.01.06 р. до складу профспілки входили: Кримська республіканська, 15 обласних і Київська міська організації та 396 первинних профорганізацій, які об’єднували 206,1 тис. членів профспілки. Профспілковим членством охоплено 94 % від числа працюючих на підприємствах, студентів і учнів.

У профспілці нараховується 53,5 тисяч молодих працівників віком до 35 років, що становить 26 % від загальної кількості членів профспілки. Для вирішення проблем молоді при ЦР профспілки створено молодіжну комісію, завданням якої є участь у проведенні заходів щодо поліпшення умов праці, соціального захисту молодих працівників, забезпечення їх житлом, сприяння працевлаштуванню випускників галузевих учбових закладів тощо.

Надаючи важливого значення кадровому потенціалу профспілки, Центральна Рада проводить навчання голів обласних рад і профспілкових комітетів, головних бухгалтерів, спеціалістів з питань охорони праці. Обласні ради профспілки організовують навчання голів профкому і профспілкового активу на місцях. Підсумки проведеного навчання профспілкових працівників і активу щорічно розглядаються на засіданнях президії ЦР профспілки, в рішеннях якої передбачаються заходи, направлені на поліпшення системи профспілкового навчання. Проводиться робота щодо створення резерву кадрів, зокрема, голів обласних рад та їх заступників.

На 2006-2007 роки Центральною Радою профспілки укладено галузеві угоди з Міністерством промислової політики України, Союзом хіміків України, Міністерством палива та енергетики України, Міністерством охорони здоров’я України і Об’єднанням організацій роботодавців медичної та мікробіологічної промисловості. Угоди містять положення, спрямовані на розвиток і захист галузевого виробництва, забезпечення продуктивної зайнятості, підвищення доходів працівників, соціальних гарантій, покращення умов та безпеки праці тощо.

Галузевими угодами гарантовано мінімальний рівень оплати праці не нижче розміру законодавчо визначеного прожиткового мінімуму працездатної особи – з 1 січня 2006 року він становить 483,0 грн., що на 18,4 % вище рівня минулого року (мінімальна заробітна плата, встановлена державою становить з 01.01.2006 р. – 350 грн.). До кінця року в угодах передбачено збільшити мінімальну зарплату до 505 грн.

Середня заробітна плата працівників у 2005 році становила:

У постанові Першого пленуму ЦР профспілки від 18 травня 2006 року зазначено, що колдоговірним захистом охоплено 98 % працюючих у галузях промисловості. Повністю у сфері колективно-договірного регулювання знаходяться працівники нафтопереробної, мікробіологічної промисловості та нафтопродуктозабезпечення.

Збільшено витрати на одного працівника на додаткові пільги і гарантії. Так, за минулий рік, через механізм колективних договорів, кожний працівник хімічної промисловості додатково до заробітної плати отримав 409 грн., нафтопереробної – 392 грн., тоді як в середньому працівник промисловості України - 251 грн.

У відносинах з державними органами влади і роботодавцями профспілка завжди наполягала на тому, щоб проведення економічних реформ супроводжувалося дійовою соціальною політикою, яка б забезпечувала поступове підвищення рівня життя трудящих.

Проте, затяжна політична криза, яка виникла у країні з кінця 2005 – початку 2006 року, сприяла процесам, що призвели до порушення прав людини та принципів соціального діалогу. У квітні 2006 року Уряд України та урядові установи прийняли в односторонньому порядку низку рішень щодо різкого поетапного підвищення цін на природний газ і тарифів на електроенергію для населення, грубо порушуючи зобов’язання за Генеральною угодою між Урядом, профспілками та роботодавцями.

24 травня, 21 і 27 червня 2006 року члени профспілки брала активну участь у акціях протесту проти підвищення вартості газу та електроенергії для населення. Відбулися мітинги в обласних центрах, у Києві на Майдані Незалежності, біля Верховної Ради України та Секретаріату Президента України. Учасники Всеукраїнської акції протесту звернулися до Президента і Верховної Ради України із закликом усунути масові порушення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, призупинення дії постанов про підвищення цін і тарифів на електроенергію та газ, проїзд у залізничному транспорті і телефонний зв’язок та запровадити необхідні випереджаючі заходи щодо соціального захисту населення.

У зв’язку з тим, що основні вимоги профспілок Урядом не виконано, ФПУ подано позови до судових органів. Одночасно профспілками прийнято рішення про проведення на підприємствах і в організаціях профспілкових зборів з порядком денним: “Про вимоги Федерації професійних спілок України до Кабінету Міністрів України у зв’язку з невиконанням норм Генеральної угоди на 2004-2005 роки та законодавства України при прийнятті рішень органами виконавчої влади щодо підвищення цін і тарифів для населення”.

Як свідчить інформація з областей, трудові колективи підтримали вимоги ФПУ і прийняли рішення щодо направлення відповідного звернення до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини з приводу антисоціальних рішень органів влади, а на окремих підприємствах (якщо дозволяють умови роботи) - готовності взяти участь у національному страйку, або інших колективних діях.

У профспілкових організаціях галузі ведеться певна робота з накопичення позитивного досвіду. Так, в організаціях ЗАТ “Кримський содовий завод” і “Титан” робота з питань створення здорових і безпечних умов праці на виробництві у 2005 році визнана на півострові найефективнішою. Одеський припортовий завод та Київський ВАТ “Фармак” визнані лауреатами конкурсу, оголошеного ФПУ на кращий колективний договір та його виконання за 2005 рік.

Досвід роботи з молоддю профорганізацій навчальних закладів професійно-технічної освіти Сєвєродонецького “Об’єднання “Азот” надруковано в “Бібліотечці голови профкому” (№7 за 2005 рік).

Традиційно профспілка опікується проблемами задоволення духовних інтересів трудящих, захисту їхніх соціально-культурних прав, розвитку фізичної культури, спорту, дитячого оздоровлення.

За наполяганням профспілки при укладенні колективних договорів на підприємствах галузі передбачається норма статті 44 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” щодо відрахування роботодавцем профспілковим комітетам коштів у розмірі не менше як 0,3 відсотка від фонду заробітної плати на культурно-масову, спортивну роботу та оздоровлення.

Показовим є позитивний досвід роботи з питань культурно-масової, спортивної і оздоровчої роботи профспілкових комітетів Одеського припортового заводу, ЗАТ “Сєвєродонецьке об’єднання “Азот”, “Укртатнафта”, ВАТ “Сумихімпром”, “АЗМОЛ”, “РівнеАзот”, “ДніпроАзот”, “Дніпрошина”, “Київхімволокно”, “Київгума” та інших.

Щорічно близько ста тисяч дітей працівників підприємств галузі відпочивають і оздоровлюються в дитячих оздоровчих таборах.

З метою інформування членів профспілки про свою роботу Центральна Рада профспілки починаючи з 1996 року щоквартально видає інформаційний бюлетень, в якому висвітлюється діяльність Центральної Ради, друкуються рішення пленумів і президії, консультації та інший довідковий матеріал. Дніпропетровська обласна рада профспілки випускає “Інформаційний бюлетень” і газету “Голос галузевої профспілки”.

Профспілка значну увагу приділяє заходам морального заохочення профспілкових працівників і активістів. За вагомий особистий внесок у розвиток профспілкового руху в Україні 65 профспілкових працівників нагороджені нагрудним знаком ФПУ “Профспілкова відзнака”, понад сто Почесною грамотою ФПУ, 445 – Почесною грамотою ЦР профспілки.

Віддаючи належне організації профспілкової роботи на підприємствах галузі, ми з вдячністю згадуємо тих, хто стояв у витоків цієї роботи.

Серед профспілкових працівників є багато таких, хто започаткував нашу профспілку і наполегливо працював над удосконаленням роботи профорганів усіх рівнів.

Зокрема, на посаді голови центрального виборного органу профспілки працювали:

Гладкий Іван Іванович (1966 – 1971 рр.);
Запольський Михайло Антонович (1971 – 1981 рр.);
Павлов Микола Петрович (1981 – 1986 рр.).

На посадах секретарів і заступників голови центрального виборного органу профспілки працювали:

Барвінок Любов Василівна (1966 – 1975 рр.);
Аніщук Людмила Михайлівна (1975 – 1990 рр.);
Ковалевський Анатолій Петрович (1981 – 1987 рр.);
Житник Володимир Іванович (1987 – 1992 рр.).

20 років очолює профспілку Мойсюк Василь Сильвестрович, 16 років працює заступник голови ЦР профспілки Мицько Микола Васильович.

Делегатом Першої установчої конференції профспілки (22 липня1966 р.) був Кохан Євген Іванович, на той час голова профкому Черкаського хімкомбінату, а нині вже понад 30 років очолює Черкаську обласну профорганізацію. Делегатом усіх конференцій профспілки (з 1966 р. по 1990 р.) був Лісничий Григорій Омелянович, начальник Управління по нафтопереробній і нафтохімічній промисловості при Раді Міністрів України, згодом Головнафтохімпрому України.

Делегатами Першої установчої конференції також були: Ковалевський Анатолій Петрович, на той час голова профкому заводу “Червоний гумовик”, Вілєсов Геннадій Іванович – Міністр хімічної промисловості України, Петраш Михайло Миронович – голова профкому Київського ВО “Хімволокно”.

Делегатом Третьої (січень 1970 р.) і наступних конференцій та з’їздів профспілки обиралася Вербицька Софія Степанівна, Герой Соціалістичної Праці – з 1980 до 2005 року працювала головою Київської міської ради профспілки.

Належну шану треба віддати тим, хто вже понад 20 років очолює профорганізації і віддає цій роботі багато енергії, знання і досвід, це:

Усенко Леонід Михайлович, голова Дніпропетровської облради;
Морозова Жанна Антонівна, голова Кримської республіканської ради;
Тиванчук Богдан Васильович, голова Львівської облради;
Твердий Андрій Кіндратович, голова Харківської облради;
Мельниченко Аркадій Федорович, голова Житомирської облради;
Приймак Андрій Іванович, голова Вінницької облради;
Рева Володимир Олександрович, голова Сумської облради;
Кравченко Володимир Григорович, голова Луганської облради;
Кролик Леонід Іванович, голова Одеської облради;
Олексин Василь Васильович, голова Івано-Франківської облради;
Іхненко Валентина Олексіївна, заступник голови Дніпропетровської обласної ради;
Піпченко Лідія Андріївна, заступник голови Донецької обласної ради;
Солоп Петро Леонтійович, заступник голови Львівської обласної ради;
Безкровна Лариса Костянтинівна, заступник голови Кримської РР.

Голови профспілкових комітетів:

Алексеєнко Галина Іванівна – ВАТ “Київгума”;
Дрібноход Володимир Якович – Одеського припортового заводу;
Морозов Олександр Євгенович – Чернівецького ВАТ “Розма”;
Панасенко Людмила Сергіївна – Сімферопольського заводу пластмас;
Ночовний Михайло Іванович – Шосткінського ВО “Свема”;
Корнага Віктор Іванович – Яворівського ДГХП “Сірка”;
Паніна Надія Іванівна – ЗАТ “Кримський “Титан”;
Кулешин Геннадій Васильович – ЗАТ “Кримський содовий завод”;
Крафт Володимир Олександрович – Бердянського ВАТ “АЗМОЛ”;
Шабаліна Надія Вікторівна – ВАТ “Запорізький завод ГТВ”;
Сорока Світлана Іванівна – ВАТ “Галичфарм”;
Скорупський Ігор Григорович – ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття”;
Хурс Любов Федорівна – ВАТ “Дніпропетровський лакофарбовий завод”;
Величко Віктор Петрович – ВАТ “Дніпронафтопродукт”;
Малікова Віра Іванівна – ВАТ “Черкасиазот”;
Решетов Валентин Васильович – ВАТ “Концерн “Стирол”;
Чудновська Надія Костянтинівна – ТОВ Фармацевтична фірма “Здоров’я”;
Левчук Тетяна Михайлівна – Київське ЗАТ “Фотон”;
Потапенко Михайло Іванович – Київське ВАТ “Радикал”;
Щербина Тетяна Петрівна – Білоцерківське ВПУ №9;
Омельяненко Григорій Сергійович – КЕП “Нафто” та багато інших.

Значний внесок у розбудову профспілки зробили працівники апарату Центральної Ради профспілки:

Бочарова Світлана Андріївна, зав. відділом по захисту соціально-економічних інтересів трудящих;
Киба Володимир Володимирович, зав. відділом правової роботи;
Коваленко Олександра Олексіївна, зав. відділом організаційної роботи;
Козик Валентина Василівна, зав. адміністративно-господарським відділом;
Лисенко Галина Олександрівна, зав. відділом фінансової роботи.

Протягом декількох десятиліть успішно очолювали обласні організації профспілки, а нині пішли на заслужений відпочинок:

Білецький Степан Васильович - Івано-Франківську;
Стрілець Олександр Аристархович - Донецьку;
Сич Лідія Григорівна - Полтавську;
Вербицька Софія Степанівна – Київську міську;
Задоянна Олена Іванівна, заступник голови Черкаської обласної ради.

Ветерани профспілкового руху, голови профкомів:

Губа Сталіна Костянтинівна – ЗАТ НВЦ Борщагівський ХФЗ;
Рибка Олександр Сергійович – АТЗТ ВНДІХІМПРОЕКТ;
Пишний Володимир Іванович – ВАТ “Сумихімпром”;
Роменський Микола Павлович – Костянтинівського хімзаводу;
Онойко Дмитро Михайлович – ВАТ “Черкасихімволокно”;
Оскілко Валентина Михайлівна – ВАТ “Ексимнафтопродукт”;
Уманський Володимир Григорович – ВАТ “Херсоннафтопереробка”.

Працівники апарату Центральної Ради профспілки: Тьомкіна Неллі Михайлівна, Тихонова Нінель Яківна, Кузьменко Володимир Федорович, Матвійчук Олександр Петрович, Малюшицький Анатолій Іванович.

І цей перелік можна було б продовжити з вдячністю про людей, які зробили значний внесок у розвиток профспілки, у справу захисту інтересів трудящих галузі.

Пішли з життя, проте зберегли світлу пам’ять про себе і свою плідну діяльність:

Андрійко Валентин Гнатович, голова Київської облради;
Захарченко Григорій Іванович, голова Луганської облради;
Павленко Григорій Іванович, голова Чернігівської облради;
Романенко Василь Петрович, голова Запорізької облради;
Пономаренко Микола Миколайович, голова ВАТ “Концерн “Стирол”;
Костянтиненко Михайло Костянтинович – ВАТ “Росава”.

Всі профспілкові працівники – ті, які працюють на виборних посадах, штатні і не звільнені, профспілковий актив – це авангард профспілкового руху, якому випала важка, проте почесна місія: відстоювати інтереси трудівників. Всі вони заслуговують на повагу і шану від людей.

На сьогодні для профспілки основними залишаються завдання організаційного зміцнення, виконання своїх основних функцій у захисті прав та інтересів членів профспілки, у збереженні за ними робочих місць, гарантованої мінімальної заробітної плати, створення безпечних та здорових умов праці.

Відділ організаційної роботи
Центральної Ради профспілки